Правда про війну в Україні мовою мистецтва

Ларнака. Кіпр. В Українському культурно-освітньому центрі  «Обійми  Cyprus» відбувся вернісаж персональної виставки української художниці з Миколаєва Ірини Чайки – «Феєрія Чайки». Її картини знаходяться у приватних колекціях України, Іспанії, Лівану, Кіпру, Франції, Польщі, США. 

Експозиція складає   майже пів сотні  полотен: живопис, графічні етюди, гобелени та печворк. Це вже друга виставка на острові з цього проєкту, який стартував  навесні у Пафосі, в Українському домі, де Ірина представила свої роботи і картини своїх учнів.

Присутні на вернісажі Тимчасовий повірений у справах України в Республіці Кіпр Владислав Ломако і аташе з питань культури  Наталія Кузакова відзначили,   що виставка  стала ще одним важливим майданчиком для представлення українського мистецтва на Кіпрі та розвитку культурного діалогу між Україною та Кіпром.

 «Такі мистецькі проєкти не лише розповідають  правду про сучасну Україну через творчість, а й створюють простір для міжнародних зустрічей, діалогу та взаєморозуміння»,- сказала Наталія Кузакова.

Смисловим центром виставки стала масштабна текстильна робота «Земля», створена на Кіпрі в техніці авторського народного ткацтва лляними, конопляними нитками та ручною пряжею і  овечою вовною. Тут є подвійні ромби — обереги української традиції, восьмикутна зірка, закодоване  слово «воля», тризуб, колосся, поле, небо України і маки, як символ життя і водночас пам’ять про кров, яка пролилася за незалежність України. За словами авторки, ця назва  уособлює зв’язок із рідною землею, яка дає сили, бо з початком широкомасштабного нападу росії, сама пережила  біль розлуки, рятуючи від війни своїх двох дітей. Гобелен фіксує не миттєвий спалах, а глибоке, осмислене переживання трагедії і надії на краще. 

« Ця непроста медитативна  робота зайняла у мене 3 роки 2 місяці 24 дні, я хотіла, щоб до неї долучилося якомога більше людей, - розповідає аторка. - Понад 300 учасників: українців, наших кіпрських друзів, представників  міжнародних громад, політиків, журналістів, художників, учнів, пластунів  залишили в гобелені частинку своєї енергії, прив»завши свою ниточку чи вплівши її в рядок з побажанням перемоги Україні. Особливо для мене цінним є вплетений узор  руками моєї вчительки  Лідії Іваницької, яка викладала  на кафедрі декоративно - прикладного мистецтва Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв декоративну обробку тканин». 

Вдивляєшся в роботу і бачиш, як пам»ять про втрати  та згарища лягає на полотно глибокими смолистими, попелястими та криваво-червоними відтінками. Проте поруч із ними  пробиваються нитки кольору невипаленої глини чи сухої трави — як знак того, що коріння пам'яті тримається за рідну землю. До нього хочеться торкнутися, щоб відчути рельєф  спільного болю, стійкості та надії на те, що після найтемніших часів обов'язково настануть світлі.  Гобелен «дихає» нитками, що  вільно звисають з підрамника, створюючи  тривимірний простір,  ефект незавершеності, безмежності.

 

«Це мій  авторський задум, що  символізує  дух, який неможливо затиснути в рами. Поки триває війна, я не закінчила роботу, до неї будуть долучатися і сьогодні, і завтра всі, хто бажає перемоги Україні. Це як спільна молитва, яка  має бути почутою. Адже наша місія тут -  розповісти світові правду про  війну в Україні і нагадати, що нам потрібна допомога, щоб успішно прогнати ворога із нашої землі. Мистецтво дозволяє нам це робити на глибокому емоційному рівні», - сказала мисткиня. 

 

Виставковим доповненням став документальний хвилинний фільм, який створила  донька Олеся Соколова.

Гості з цікавістю розглядали панно з найпоширенішим  орнаментом «дерево життя»– символом світобудови, яке майстриня назвала  «Пісня птаха, як моя душа». Ця робота повертає у спогади про свій родовід, надихає глибоким корінням українських  фольклорних мотивів.

Мені пощастило з Іриною поспілкуватися про її новий проєкт «Великі дерева у воді», представлений на виставці 15-а етюдами, зробленими художницею  у Національному лісовому парку Аталасса, який називають головними «зеленими легенями»  та найбільшою природною оазою столиці Кіпру  Нікосії. На території є мальовниче водосховище  та озеро Святого Георгия, де можна  спостерігати за водними і перелітними  птахами. Я в парку буваю з пізнавальною метою, а як воно мисткині весь день просидіти перед етюдником?

«Мальовнича природа, тиша, усамітнення   надихають до творчості»,- говорить Ірина.

І ми вже удвох з нею прочитуємо на її полотнах спокійну водну гладь, у яку зазирають дерева й очерет з голубизною неба. Зворушливо  виграють на полотнах майстрині  ранкові та вечірні сонячні промені, що пробиваються крізь крони дерев. Мене в парку захоплює аромат евкаліптів, а художниця ще й бачить  текстуру кори цих легендарних дерев. 

«Коли після дощу озеро виходить із берегів, з води ніби виростають  великі евкаліпти,  зупиняють час , створюючи майже дзеркальний простір, - розповідає Ірина. - На виставці представлено 15 робіт із цієї серії — і це лише початок нового проєкту. Цей парк зріднив мене з людьми однакового світобачення. Відомий на Кіпрі фотомитець Насім Елуд, захопившись моїми картинами,  зробив серію світлин, які  ввійшли до слайд-шоу, що експонується на цій виставці. 

Ми спільно на пленері працювали з  художником і професором історії мистецтв  Янґосом Ціапурасом. Я вдячна йому за суголосність душ,  за  підтримку і високу оцінку моєї творчості. «Портретний етюд  Ірини Чайки» руки цього кіпрського художника - особливий експонат сьогоднішньої виставки».

Вернісаж став святковою імпрезою з подарунками для винуватиці урочистостей і для гостей, які розділили з мисткинею цей особливий день.  Танцівниці Юлія Товарянська та Анастасія Гурська  подарували енергію, яка об’єднує та надихає,  виконавши композицію «Ми з України!». А напередодні дівчата разом із  Іриною Чайкою, яка також танцює в гурті,  представляли Україну  на 19-му Середземноморському фестивалі фольклорного танцю в Ларнаці. 

«Україна — це сила, яка живе в кожному з нас. Це наша земля, наша свобода, наша культура і наш незламний дух», - підкреслили на сцені артистки у вишиванках. Захоплено зустріли глядачі виступ учениці і землячки  Ірини,  юної балерини Аврори Колесникової,  з якою художниця займається  з довоєнного Миколаєва, з двох  з половиною років. 

Мисткиня  подарувала  подушку для солодких снів  з авторським фотовідбитком, виконаним у техніці ціанотипії власниці бренду Yogi 8 Еліні Ніколау, де Ірина працює. А  Еліна  тунікою  «Метелик» із довгими білими крилами допомогла Ірині створити образ феєрії на вернісажі. Привітала Ірину і Елені Апейту. На базі  студії бренду художниця  створила  два печворки: «Вікно» і «Дерево життя», які представлені на виставці. Присутні нагородили оплесками жінок, яких зріднила краса. 

На знак вдячності  Українському культурно-освітньому  центру «Обійми  Cyprus»     за наданий для виставки простір, Ірина подарувала невеликий гобелен «Пташка». 

«Малюнок  я взяла з різнокольорової писанки — символу життя, свободи та захисту. Хай ця маленька пташка стане  оберегом для українського  культурного центру і провісником здійснення нашого спільного бажання - звільнитися від ворога», - сказала мисткиня.

Я запитую Ірину чим для неї є цей  виставковий проєкт у великих містах Кіпру?

 «Черговим етапом життя, розвитком, способом повернути собі себе в умовах війни в Україні. Кожна виставка – це крок  до того часу, коли я творила, спілкувалася мовою мистецтва,  відчувати вібрацію душ «своїх» людей, надихалася їхньою присутністю у моєму житті і наснажувати їх баченням краси навколо, -говорить Ірина.-  Живопис для мене — це спалах у сьогоденні, а  ткацтво — це поєднання  минулого і майбутнього.На мені, відчуваю, лежить місія передати цю спадщину наступному поколінню, щоб зберегти  правічну українську традицію».

 Наступним місцем, яке прийматиме «Феєрію Чайки» буде  Український освітній простір «Крила», що в  Лімасолі.

 Світлини Юлії Дрюченко.

Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.